Часть четвертую я слушал необычайно долго (по сравнению с предыдущей) и вроде бы уже точно определился в части необходимости «взять перерыв», однако... все же с успехом дослушал ее до конца. И не то что бы «все надоело вконец», просто слегка назрела необходимость «смены жанра», да а тов.Родин все по прежнему курсант и... вроде (несмотря ни на что) ничего (в плане локации происходящего) совсем не меняется...
Как и в частях предыдущих —
подробнее ...
разрыв (конец части третьей и начало части четверной) был посвящен очередному ЧП и (разумеется, кто бы мог подумать)) очередному конфликту с новым начальственным мразматиком в погонах)). Далее еще один (почти уже стандартный) конфликт на пустом месте (с кучей гопников) и дикая куча проблем (по прошествии))
Удивила разве что встреча с «перевоспитавшейся мразью» (в роли сантехника) и вся комичность ситуации «а ля любовник в ванной»)) В остальном же вроде все как всегда, но... ближе к середине все же наступили «долгожданные госы» и выпуск из летного училища... Далее долгие взаимные уговоры (нашего героя) выбрать «место потеплее», но он (разумеется) воспрининял все буквально и решил «сунуться в самое пекло».
Данный выбор хоть и бы сделан «до трагедии» (не буду спойлерить), но (ради справедливости стоит сказать, что) приходится весьма к месту... Новая «локация», новые знакомые (включая начальство) и куча работы (вольно, невольно помогающяя «забыть утрату»). Ну «и на закуску» очередная (почти идиотская) ситуация в которой сам же ГГ (хоть и косвенно, но) виноват (и опять нажравшись с трудом пытается вспомнить происходящее). А неспособность все внятно (и резко) проъяснить сразу — мгновенно помогает получить (на новом месте службы) репутацию «мразоты» и лишь некий намек (на новый роман) несколько скрашивает суровые будни «новоиспеченного лейтенанта».
В конце данной части (как ни странно) никакого происшествия все же нет... поскольку автор (на этот раз) все же решил поделиться некой «весьма радостной» (но весьма ожидаемой) вестью (о передислокации полка, в самое «пекло мира»)).
Часть третья продолжает «уже полюбившийся сериал» в прежней локации «казармы и учебка». Вдумчивого читателя ожидают новые будни «замыленных курсантов», новые интриги сослуживцев и начальства и... новые загадки «прошлого за семью печатями» …
Нет, конечно и во всех предыдущих частях ГГ частенько (и весьма нудно) вспоминал («к месту и без») некую тайну связанную с родственниками своего реципиента». Все это (на мой субъективный взгляд)
подробнее ...
несколько мешало общему ходу повествования, но поскольку (все же) носило весьма эпизодический характер — я собственно даже на заморачивался по данному поводу....
Однако автор (на сей раз) все же не стал «тянуть кота за подробности» и разрешил все эти «невнятные подозрения и домыслы» в некой (пусть и весьма неожиданной) почти шпионской интриге)) Кстати — данный эпизод очень напомнил цикл Сигалаева «Фатальное колесо»... но к чести автора (он все же) продолжил основную тему и не ушел «в никуда».
Далее — «небрежно раздавленная бабочка Бредберри» и рухнувший рейс. Все остальное уже весьма стандартно (хоть и весьма интересно): новые залеты, интриги и особенности взаимоотношения полов «в условиях отсутствия увольнений» и... встреча «новых» и «бывших» подруг ГГ (по принципу «то ничего и пусто, то все не вовремя и густо»)) Плюсом идет «встреча с современником героя» (что понятно сразу, хоть это и подается как-то, как весьма незначительный факт) и свадьма в стиле «колхоз-интертеймент представляет» и «...ах, эта свадьба пела и плясала-а-а-а...» (в стиле тов.П.Барчука см.«Колхоз»)).
Концовка (как в прочем и начало книги) «очередное ЧП» (в небе или не земле). И ведь знаю что что-то обязательно будет... И вроде уже появилось желание «пойти немного отдохнуть» после части третьей... Ан нет!)) Автор самым циничным образом «все же заставил» поставить следующую часть (я то все слушаю в формате аудио) на прослушку. Так что слушаем дальше (благо пока есть «что поесть»))
Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
спало на думку, й він сказав серйозно:
У правдивості товаришевих слів ми можемо легко переконатися. Увімкніть телевізор, - попросив Бартошову.
Лікарка охоче згодилася. Вона запросила гостей до господи й запропонувала їм крісла біля приймача. Внучку відправила на кухню за прохолодливими напоями.
Тим часом на екрані з’ явився мальовничий південний пейзаж із пальмами. Передавали репортаж із колишньої Сахари.
Як бачите, на телебаченні панує мир і спокій, - сказала переможно доктор Бартошова. - Чи ви гадаєте, що таке сенсаційне повідомлення не вплинуло б на передачі - якби було, звісно, правдою? Можете уявити, що б означало для нас прибуття незнаних істот зі Всесвіту.
Розумію, ви мені не вірите. Сам винен через свої дурні жарти. Але цього разу я не жартую! Саме так воно й є.
Не переймайтеся, Криштофе. За ваші жарти я на вас ніколи не ображалася. Гумор є основою життя. А як Селенарктос? Це мій найстарший підопічний, - пояснила Северсонові. - Зараз йому близько двісті п’ ятдесяти років. Точно ніхто не знає, бо за його молодості не велися облікові записи. Ім’я Селенарктос він прийняв у сто років, коли після приходу китайської визвольної армії в Тибет[2] почав навчатися й дізнався, що ведмеді, з якими він так часто сходився у двобоях, називаються по-науковому Selenarctos tibetanus. Ім’я йому так сподобалося, що не зміг від нього відмовитися.
Селенарктос не в гуморі, - почухав Криштоф солом’яну чуприну. - Став нарікати на погоду. Кліматичний центр на Кулакангрі ніяк не може йому вгодити. Чи сонячне небо, чи снігопад, дідок однаково лається. Переказав, що хотів би з вами побалакати перед смертю. Каже, нібито це станеться вельми скоро. Але він таке твердив уже не раз - і досі живе. І - як я зрозумів - здоровий мов буряк.
Щось не подобається мені кепський настрій старого, - сказала доктор Бартошова серйозно. - Завтра його огляну. Не хочете полетіти зі мною, товаришу Северсон?
Інженер охоче дав згоду.
***
Вечірні новини підтвердили правдивість Криштофових слів. Невідоме тіло справді пролетіло біля Марса. Незабаром, проте, зіркі очі радарів і астротелевізорів утратили його з поля зору. Обсерваторії на Землі й на Місяці не завважили нічого. Телевізійне зображення, надіслане марсіанською станцією, не було достатньо чітким, але переконливо доводило, що це штучно створене тіло, а не метеор.
У вітальні доктора Бартошової точилася жвава розмова. Головне слово мав, звісно, Криштоф, котрий нині тріумфував.
Бачите - а ви не хотіли мені вірити! Тепер цілком ясно, що нашу Сонячну систему відвідали мислячі істоти з невідомих глибин Усесвіту. Словом - сенсація...
Й ці мислячі істоти цілком випадково розмовляють, бачте, англійською, - іронічно відзначила Бартошова.
Я цього також не збагну, - згодився Криштоф. - Запитайте Всесвітню Академію наук, що вони думають про загадкове повідомлення.
Лікарка набрала номер на відеофоні й зачекала, поки з’ явиться зображення.
Молодий чоловік на екрані усміхнувся.
По очах бачу, що вас турбує, Франтішко. Повідомлення з Марса, еге ж?
Доктор Бартошова кивнула.
Ви вгадали, Митю - як завжди. Та ще дужче мене цікавить таємниче повідомлення, передане по-англійськи...
Ми вважаємо, що це дурний жарт якогось радіоаматора, котрий перехопив передачу з Марса. Просто неможливо, щоб невідомі істоти розмовляли такою самою мовою, що й деякі народи Землі, тим більше, що прилетіли вони до нас зі ще дальших далей, ніж планети в сузір’ї Центавра. Тамтешні сонячні системи ми вивчили ґрунтовно. Годину тому стартувало кілька міжпланетних кораблів, щоби подивитися на нежданого гостя зблизька. Вранці я сповіщу вам перші результати огляду. Відтак - на добраніч.
Чи не могли б ви відкласти завтрашню подорож до Тибету? - запитав Криштоф. - Хтозна, як усе складеться.
Навіть із прибуттям невідомих істот життя на Землі не зупиняється. А в даному випадку мова йде про людину, ба навіть про найстаршу людину в світі. Замовте нам, будь ласка, у Тренчині ракетоплан на дев’ яту годину.
***
Северсон спав уривками. Повідомлення про прибуття невідомих істот глибоко збентежило його...
Рано вранці зателефонував молодий чоловік із Академії. Доктор Бартошова відразу помітила, що він украй схвильований.
Це щось незбагненне, щось неймовірне, Франтішко! - різко вихопилося в нього. - Корабель «Іскра» направду виявив загадкове тіло. Це величезна куля з якимсь віялом крил. Коли «Іскра» наблизилася для кращого огляду, куля збільшила швидкість. Через декілька хвилин вона зникла - і з екранів радарів, і з астротелевізорів. Мовби в одну мить розпалася на атоми...
***
Пустите нас до кабіни керування? - запитала лікарка головного пілота, коли вони з Северсоном прибули у Тренчинський аеропорт.
Усе для вас, товаришко Бартошова, - посміхнувся пілот. - Продовжте мені за це життя на п’ятдесят років, то возитиму вас до самої смерті...
Ракетоплан злетів увись. Каскад масивних порогів
Последние комментарии
21 часов 12 минут назад
21 часов 15 минут назад
1 день 3 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
2 дней 4 часов назад