Телесик [Українська народна казка] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
Телесик
Малюнки Асмика Паланджяна
Жили собі дід та баба. Вже старі стали, а дітей немає. Журяться дід та баба: «Хто нас догляне на старості, коли дітей нема?» От баба й просить діда: — Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забава! Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку… Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає: Люлі-люлі, Телесику, Наварила кулешику, Буду тебе годувати. Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають вранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком. Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. От як підріс він, то й каже: — Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати! Дід зробив срібнеє весельце і золотий човник, який спустили на річку, він і поплив. То оце Телесик плаває по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову попливе. А мати йому їсти носить. Та й каже: — Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі! От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе: Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити! Телесик почув. — Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла. Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити. А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати грубим голосом: Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити! А він почув. — То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла – стояла та й пішла від бережка геть. От мати Телесика наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити! Він почув: — Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла. Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову. А змія приходить до берега та знов грубим голосом: Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити! А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем: — Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі. Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: — Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері! Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати: Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити! А він подумав, що то мати. — Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла! Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. А у тієї змії була донь зміючка – Оленка, от змія і каже: — Зміючко Оленко, відчини! Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату. — Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти. Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже: — Сідай, Телесику, на лопату! А він каже: — Я ж не вмію, — як його сідати? — Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку. — Так? — каже. — Та ні: сідай зовсім! Він положив голову: — Отак, може? — Та ні, ні! Сідай увесь! — А як же? Хіба так? — та й поклав ногу. — Та ні, — каже Оленка, — ні, не так! — Ну, так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч закрив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченне дерево та й сидить. От змія прилітає з гостями. — Зміючко Оленко, відчини! Не чути. — Зміючко Оленко, відчини! Не відзивається. — От вража Оленка, вже десь повіялась. От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та й їдять — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві. — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись! А Телесик із дерева: — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись! Вони слухають… Де це? Та знов: — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись. А він знову: — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись! Вони далі: — Що воно таке? Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на дереві. Кинулись до дерева та й почали його гризти. Гризли – гризли аж зуби поламали, а не перегризуть. Кинулись до коваля: — Ковалю – ковалю, покуй нам такі зуби, щоб того дерева перегризти! Коваль і скував. Вони як почали знову… От – от уже перегризуть. Коли летить вирій диких гусей. Телесик їх і просить: Гуси – гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти, й пити, ще й хороше походити! А гуси й кажуть: — Нехай тебе середні візьмуть! А змії гризуть – гризуть… Аж летить знову вирій гусей. Телесик і просить: Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти, й пити, ще й хороше походити! Так і ці йому кажуть: — Нехай тебе задні візьмуть! А дерево аж тріщить. Відпочинуть змії та й знов гризуть, відпочинуть та й знов… Аж летить іще вирій гусей. Телесик так їх просить: Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти, й пити, ще й хороше походити! І ці кажуть: — Нехай тебе останнє візьме! Та й полетіли. Сидить сердешний Телесик, от-от дерево упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить, Телесик до нього: Гуся-гуся, гусенятко! Візьми мене на крилятко та понеси до батенька, а в батенька їсти, й пити, ще й хороше походити! — Сідай! — каже гусеня й ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним — ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться. Сидить Телесик на призьбі та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в печі, і каже: — Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! А Телесик з двору: — А мені? То це вона знову виймає пиріжки та: — Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені! А Телесик знову: — А мені? Вони й почули. Що це? — Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає? — Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається. Та знов баба: — Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені! — А мені? — каже з призьби Телесик. — Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді… А гусятко ходить по двору, та мати й побачила. — Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже: — Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був. От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло. Ото вам казочка, а мені бубликів в'язочка.
Последние комментарии
3 часов 51 минут назад
8 часов 55 минут назад
16 часов 44 минут назад
19 часов 14 минут назад
19 часов 22 минут назад
2 дней 6 часов назад