Телесик [Українська народна казка] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Телесик

Малюнки Асмика Паланджяна
Жили собі дід та баба. Вже старі стали, а дітей немає. Журяться дід та баба: «Хто нас догляне на старості, коли дітей нема?» От баба й просить діда:

— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забава!

   Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку… Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:

Люлі-люлі, Телесику,

Наварила кулешику,

Буду тебе годувати.

Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають вранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.

   Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!

Дід зробив срібнеє весельце і золотий човник, який спустили на річку, він і поплив. То оце Телесик плаває по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову попливе. А мати йому їсти носить. Та й каже:

— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!

   От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 Телесик почув.

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати грубим голосом:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 А він почув.

— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

   Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла – стояла та й пішла від бережка геть.

От мати Телесика наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:


Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 Він почув:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

   Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову.

   А змія приходить до берега та знов грубим голосом:

 Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем:

— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 А він подумав, що то мати.

 — Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!

   Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

А у тієї змії була донь зміючка – Оленка, от змія і каже:

— Зміючко Оленко, відчини!

Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату.

— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

   От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:

— Сідай, Телесику, на лопату! А він каже:

— Я ж не вмію, — як його сідати?

— Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку.

— Так? — каже.

— Та ні: сідай зовсім! Він положив голову:

— Отак, може?

— Та ні, ні! Сідай увесь!

— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.

— Та ні, — каже Оленка, — ні, не так!

— Ну, так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч закрив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченне дерево та й сидить. От змія прилітає з гостями.

— Зміючко Оленко, відчини!

Не чути.

— Зміючко Оленко, відчини!

Не відзивається.

— От вража Оленка, вже десь повіялась.

   От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та й їдять — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по