Казка старого млина [Спиридон Черкасенко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (22) »
КАЗКА СТАРОГО МЛИНА
Драма
ДІЄВІ ОСОБИ: ВАГНЕР, гірничий інженір, молодий, дуже вродливий. КРАМАРЕНКО, землемір. ТРОХИМ, лакей Вагнера. МАРТА, стара клюшниця. ТАРАН, дідич. МАРІЯ, СУСАННА — дочки його. АНЕЛЬКА, ФАНІ — тимчасові гості. ПЕРШИЙ І ДРУГИЙ ГОСТІ, приятелі Вагнера. ПОДОРОЖНІЙ. РОБІТНИКИ. ДІД-МЕЛЬНИК. МАР'ЯНА, його онука. ЮРКО, чабан, німий.I
Берег річки. На другім плані гребля, старий млин, верби. До них спускається високий, скелистий протилежний берег. Смеркає; все повито легким, прозорим туманом. Чути, як шумить вода. Сходить місяць. Із степу лине ледве чутний, тужливий плач отари.Дід-мельник (дослухається, сидячи на призьбі коло дверей). Як тільки ніч зашепче, мов та відьма, Нависне скрізь: в степу і над млином, В туман легкий повиє верби й скелі, Приспить дурну зозулю десь у лузі І викличе на небо тихі зорі, - То сказ немов на його найде враз: Одно гуде, плюскоче та співає, А може, грає — добре не розчуєш. А-ач, якої витина старий! Неначе парубок, якому з жиру Тремтять коліна до дівчат, а глузд Тікає геть, горлянка ж та язик Спочинку і на хвильку не зазнають - Іржуть та мелють все, як в добру повідь Вишняк на річці… Хе-хе-хе!.. Дарма Твої весняні чари, дідугане!.. Зависла ніч, зіходить он-де місяць. Заснув і занімів до ранку степ, - Не зглянешся, як стане тут Юрко: Хе-хе… А де вже довгій бороді Змагатися та з кучерями, котрим Назустріч лине серденько дівоче! Гай-гай! цих чар перемогти не квапся. Шумуй, кипи — я спатиму спокійно. А спати час… (Позіхає й нешвидко зникає у млині).
(З правого боку виходить інженір Вагнер, Крамаренко і робітник Трохим).
Вагнер Зморився добре я… То розташуймось тут?.. (До Трохима). Неси сюди, Що маєм на візку. Та розпряжи Коня й пусти попастись на узліссі. (Трохим зникає). Це млин?.. Яка тут всюди глушина! Ходили день — все степ, і степ, і степ - Незайманий, як в перший день творіння. І ждеш мимохіть дива… Слово честі, Мене більш не здивує, як із скель Зненацька з'явиться до нас сюди Дикун-тубілець голий, волохатий, Уб'є всіх трьох камінним сокирищем; Розклавши огнище, на нім спряже, Як вепрів, нас під дикий свій танок І, скликавши на бенкет увесь рід, Смакуючи, ковтатиме з кістками Культурную печеню.
Крамаренко (сміється). І не диво!.. Тут є місця, де не ступала ще Нога людська, хіба що вівчарева… Земля обітована… Час настане - І потече враз молоком і медом…
Вагнер (скривившись). Занедбана земля… Сиділи тут Десятки років панські покоління, Мов пугачі в ярах, і брали те, Що в руки їм плило само, зусиль Найменших не вживали. Праці, - Вже не кажу про творчу працю я, - Не знали зовсім: лінувались навіть Нагнутись тільки, щоб підняти те, Чим світ живе, чому кориться, — злото. Подумать тільки! Під ногами мати Незлічені багатства — й їх не знати, їх занехаять, не шукать! Це й звірь Або тварина так живуть: їм досить Того, що щедрая подасть натура, Як голод знемага… Одначе, сядьмо: Чимало ми сходили. Ноги ниють, І тіло, мов побите.
Крамаренко Ось горбок, Порослий тирсою, і дикий кущ Неначе кличе нас під захист свій Спочить. (Падають на траву).
Вагнер Замислишся отак, буває, Над тим, що бачив тут за кілька день І що знайшов, крик радощів втримавши, І злість, і заздрощі сповняють душу. А потім… полетиш на крилах мрій У царство казкове! Бентежна думка. Фантазія нестримна пензлем дивним Одну за одною величні, пишні Малює враз можливого картини. Ах, чом це не моє! Десяток літ… Ви розумієте — один десяток - І краю ви цього вже не пізнали б. Мов срібні блискавиці, вздовж і вшир Степи порізали б із криці рейки, І з скреготом і криком поповзли б По них рухливі змії огняні Туди, на південь, аж до моря. Скрізь Огневим реготом страховищ дужих Збудив би цю прадавню, мертву тишу, Як регіт хмар грозових будить ніч. І царство сну, і царство забуття Я обернув би дужою рукою У царство творчого життя і праці. Де силу взяв би я, щоб те зробить? Вона — отут, занедбана, під нами Лежить віки, тисячоліття й спить, Мов та царівна казкова, чекає На лицаря свого… (Замовкає й дослухається до шуму води). Вода шумить, Зіходить срібний місяць. Тихий степ Снить дивними й старими снами, - Спокійну душу має… З року в рік Все те ж — зворушлива краса і сон. О, дужим будь! — умить заколисає, Як все навкруг Еіками присипляє, Теж сила…
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (22) »
Последние комментарии
46 минут 28 секунд назад
1 час 27 минут назад
1 час 28 минут назад
3 часов 27 минут назад
9 часов 33 минут назад
9 часов 45 минут назад