У зеленому курені [Сильвестр Банась] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Сильвестр Банась
У зеленому курені

МИ, ВЛАСНЕ, ОТАКІ

Нас троє щирих і нерозлучних друзів. Один за одного ми й пальця дали б відрубати. якби виникла в цьому необхідність, ну й, звісно, щоб не дуже боліло. Та що там палець! Заради приятеля й цілої руки не шкода.

Об’єднані вірною дружбою, ми з давніх-давен, із самого першого класу, ідемо пліч-о-пліч, помагаючи собі, коли треба, ногами й кулаками. Зціпивши зуби, мучились ми за партами, запекло змагаючись із математикою, фізикою, географією, а ще воюючи з учителями, які поклали собі за мету будь-що зробити з нас відомих учених, і то кожен у своїй галузі. Оці бої увінчалися повним успіхом педагогів. Та що тут багато говорити! Хай це засвідчить саме життя, і радісні фанфари хай сповістять усьому світові: нашій трійці кілька днів тому урочисто вручили посвідчення про закінчення семи класів початкової школи. Ба навіть найвитонченіші тортури, пов’язані з екзаменами до восьмого класу, лишилися позаду. Екзамени минули без ускладнень, усупереч зловорожим пророцтвам усіх наших близьких і далеких родичів, а також нашого цербера, гнобителя нижче описаної трійці — пана Фрончека. Всі і все було проти нас. Тільки викладач фізкультури пан Майк, золота душа, ніколи не втрачав віри в нас і щедро, цілими літрами вливав надію в наші, бувало, зовсім залякані серця. Він, як тільки міг, підбадьорював нас, наводячи приклади з життя видатних людей, здебільшого спортсменів. Оповідав, сягаючи в нетрі історії стародавньої: «От Геркулес прославився і був увічнений за міць своїх кісток і м’язів, що нібито не поступалися найкращій сталі. Само собою, однієї природженої сили йому було замало, і він ще немовлям почав тренуватися. Взяти хоча б отой випадок з пітоном. Геркулес задушив його в колисці, як черв’яка. На цього мужа, власне, всі повинні рівнятися. Кожен може здійснювати такі подвиги, але для цього треба домагатись неабиякої фізичної вправності, безнастанно тренуватися з бігу, боксу, займатися велосипедним спортом, стрибати, плавати, штовхати ядро, стріляти з лука, метати списа й таке інше. Поки, нарешті, не стане майстром з якогось виду спорту. Справжня людина — це спортсмен. Всі інші можуть бути тільки почтом при спортсмені. Їм полишено роль болільників, бо спорт без болільників утратив би свою привабливість».

Ми цілком були згодні з паном Майком, отож нам анітрохи не дошкуляло, що в «випускних» посвідченнях вишикувались, наче карний загін, жалюгідні трійки. А от за гімнастику в кожного красувалася одним-одна і тим-то ще цінніша п’ятірка. І хоча батьки наші не виявляли надмірного захоплення, нас такий стан речей цілком задовольняв, бо ж ми твердо вирішили стати спортсменами.

Оце таки справді приємна професія! Всі тобі аплодують, а золоті медалі сиплються дощем. Про тебе пишуть в газетах, друкують твої портрети, інтерв’ю; всюди юрби шанувальників, на вулиці люди озираються тобі вслід, шепочуться й захоплено показують на тебе пальцями. У вільний од змагань час живеш собі у комфортабельному таборі, розташованому в мальовничій місцевості. А занудився в наших краях — гайда за кордон по нові лаври! Їдеш туди без жодних труднощів, як звичайний обиватель на приміську прогулянку.

Та якщо вже ставати спортсменом, то не хтозна-яким, а чемпіоном світу. Ми дійшли такої думки, і колись наша трійця неодмінно підніметься на спортивний п’єдестал пошани. Звісно, жоден з нас не збирається конкурувати з друзями, отже, стане майстром іншого виду спорту. Про це й сама природа подбала, наділивши кожного з нас іншим обдаруванням.

Я, наприклад, маю довгі, як у лелеки, або — ще точніше — як у страуса, ноги, й тому вирішив стати бігуном. Усі можуть підтвердити, що я не бігаю, а просто-таки літаю, і ніхто з усієї школи не зможе мене наздогнати.

Без найменших зусиль я випереджаю запряженого в дрожки коня. Трохи піднатужившись, біжу поряд з малолітражним «мікрусом», а під гору — навіть прудкіше за нього.

Стефек встановить нові рекорди і здивує людство, піднімаючи досі ще ніким не здолану вагу. Вже й тепер він, коли тільки в щось упреться, вижимає заіржавілого маховика, що валяється на території старої цегельні Сєклуцького. Вижме і тримає над головою, тільки ноги в нього ще трохи тремтять, а надуті щоки стають круглі, мов кулі. Від того він і прізвисько дістав — Пампух.

Хіба що вже справді сильний чоловік подужає одірвати таке колесо від землі, а Стефек дає собі з ним раду й підтягає навіть вище ніж на метр. Він робить це двічі або тричі на день. Зате м'язи в нашого товариша міцні як залізо! Коли він напружить їх, на передпліччях виростають ґулі завбільшки з великий апельсин. Хоч ножа кидай у ту ґулю — миттю одскочить! Слово честі. Навіть коли то буде ніж Герлаха, із справжнісінької сталі. Плечі у Стефека широкі, а ноги як у слона.

Юзек, останній з нашої компанії, пречудово ходить на голові, а точніше — на руках. Він завзято тренується,