КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 604906 томов
Объем библиотеки - 922 Гб.
Всего авторов - 239673
Пользователей - 109581

Впечатления

boconist про Моисеев: Мизантроп (Социально-философская фантастика)

Вранье. Я книгу не блокировал. Владимир Моисеев

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Подкорректировал в двух тактах обозначение малого баррэ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Все, переложение полностью закончено. Аппликатура полностью расставлена и подкорректирована.
Качайте и играйте, если вам мое переложение нравится.
И не забывайте сказать "Спасибо".

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Расставил аппликатуру тактов 41-56. Осталось доделать концовку. Может завтра.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Грицак: Когда появился украинский народ? (Альтернативная история)

Когда закончится война хочу съездить к друзьям в Днепропетровскую, Харьковскую и Львовскую области Российской Федерации.

Рейтинг: +10 ( 12 за, 2 против).
медвежонок про Грицак: Когда появился украинский народ? (Альтернативная история)

Не ругайтесь, горячие интернет воины. Не уподобляйтесь вождям. Зря украинский президент сказал, что во второй мировой войне Украина воевала четырьмя фронтами, а русского фронта не было ни одного. Вова сильно обиделся, когда узнал, что это чистая правда.

Рейтинг: -6 ( 2 за, 8 против).
Stribog73 про Орехов: Вальс Петренко (Переложение С. Орехова) (Самиздат, сетевая литература)

Я не знаю автора переложения на 6-ти струнную гитару. Ноты набраны с рукописи. Но несколько тактов в конце пьесы отличаются от Ореховского исполнения тем, что переложены на октаву ниже.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Білий Ріг [Іван Єфремов] (fb2) читать постранично

- Білий Ріг (пер. Катерина Юречко) (и.с. Бібліотечка пригод та наукової фантастики) 827 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Іван Єфремов

Настройки текста:




Іван Єфремов БІЛИЙ РІГ Оповідання


© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література



Переклад К. І. Юречко

Художнє оформлення та ілюстрації А. М. Іовлєва


БІЛИЙ РІГ



У блідому і пекучому небі повільно кружляв гриф. Без будь-яких зусиль ширяв він на величезній висоті, широко розкинувши нерухомі крила.

Усольцев із заздрістю стежив, як гриф то легко злітав угору, майже зникаючи в сліпучій жаркій синяві, то опускався вниз одразу на сотні метрів.

Усольцев згадав, що грифи надзвичайно зіркі. Зараз, мабуть, гриф видивляється, чи немає де падла. Усольцева пройняв мимовільний внутрішній дрож: смертна туга, яку він пережив, ще не зникла. Розум заспокоївся, але кожен м’яз, кожен нерв сліпо пам’ятав пережиту небезпеку, здригаючись од страху. Так, цей гриф міг би вже сидіти на його трупі, розриваючи гачкуватим дзьобом знівечене, розбите тіло.

Долина, засипана уламками голих скель, що руйнувалися від часу, була розпечена, мов піч. Ні води, ні деревця, ні трави — тільки камінь, дрібний і гострий внизу, нависаючий похмурим громаддям угорі. Розтріскані скелі нещадно палить сонце…

Усольцев підвівся з каменя, на якому сидів, і, відчуваючи неприємну слабість у колінах, пішов по щебеню, що скреготів у нього під ногами. Поблизу, в затінку під виступаючою скелею, стояв кінь. Рудий кашгарський іноходець нашорошив вуха, вітаючи господаря тихим і коротким іржанням. Усольцев попустив повід, ласкаво поплескав коня по шиї і скочив у сідло.

Незабаром перед ним відкрилася долина; іноходець вийшов на простір. Рівний уступ передгір’я завширшки кілька кілометрів круто опускався в безмежний степ, оповитий серпанком куряви і клуботливими струменями нагрітого повітря. Там, далеко, за жовто-сірою смугою горизонту, лежала долина річки Ілі. Велика бистра річка несла з Китаю свою кофейну воду в заростях колючої джидди і квітучих ірисів. Тут, у цьому степовому царстві спокою, не було води. Вітер, сухий і гарячий, шелестів тонкими стеблами чию.

Усольцев зупинив іноходця і, підвівшись на стременах, озирнувся. Впритул до рівної тераси прилягала стрімка коричнево-сіра стіна, порізана короткими сухими долинами, що поділяли її гребінь на ряд нерівних гострих зубців. Посередині, як головна башта фортечної стіни, виступала вперед окрема прямовисна гора. Її пористі опуклі груди були підставлені пекучим вітрам широкого степу, а на самісінькій вершині стирчав зовсім білий зубець, трохи зігнутий і зазубрений. Він чітко вимальовувався на фоні темних порід. Гора була значно вищою за всі інші, і її гостра біла вершина нагадувала високо піднятий в небо гігантський ріг.

Усольцев довго дивився на неприступну гору, страждаючи від сорому. Він, геолог, дослідник, відступив, тремтячи од страху, в ту саму мить, коли перемога, здавалося, була зовсім близько. І це він, про якого говорили як про невтомного і стійкого дослідника Тянь-Шаню! Добре, що він поїхав сам, без помічників! Ніхто не бачив його страху. Усольцев мимохіть озирнувся навколо, але палючий простір був безлюдний — тільки широкі хвилі вітру котилися по зарослому чиєм степу і лілувате марево нерухомо висіло над гірським пасмом, що тягнулося далеко на схід.

Іноходець нетерпляче переступав з ноги на ногу.

— Що ж, Рудий, пора нам додому, — тихо промовив геолог до коня.

І той, ніби зрозумівши, вигнув шию і рушив уздовж уступу. Маленькі круті копита вибивали частий дріб по твердому ґрунту. Швидка їзда заспокоювала збентеженого геолога.

З стрімкого спуску Усольцев побачив стоянку своєї партії. На березі невеликого струмка, під сумнівним захистом філігранних сріблястих гілок джиддових заростей, були нап’яті два намети і здіймався ледь помітний стовпчик диму. Трохи далі, вже на межі степу, стояв товстий карагач, неначе обтяжений вагою свого густого листя. Під ним виднівся ще один високий намет. Усольцев глянув на нього й одвернувся, знову відчувши уже в який раз той самий сум.

— Хлопці не повернулися ще, Арслане?

Старкуватий робітник-уйгур, що мішав плов у великому казані, підбіг до коня.

— Я сам розсідлаю, а то у тебе пригорить плов. Їсти не хочу, жарко…

Вузькі очі уйгура уважно глянули на Усольцева.



— Мабуть, знов Ак-Мюнгуз[1] їздив?

— Ні… — Усольцев ледь-ледь почервонів. — У той бік, але мимо…

— Старі кажуть — Ак-Мюнгуз навіть орел не сідає: він гострий, як шемшир[2], —